Сталий розвиток енергетичного сектору (на прикладі країн Балтії)

Сталий розвиток енергетичного сектору (на прикладі країн Балтії)

Країни Балтії упродовж трьох десятиріч достатньо успішно реалізовують економічну політику, спрямовану на послідовне досягнення показників і рівня розвитку провідних країн ЄС. Результативність та успіх такої політики значною мірою завдячують створеному сприятливому бізнес-середовищу, стійкій та стабільній фінансовій системі, залученню інвестицій, а також інтеграції до європейської інфраструктури.

Особливої значимості такі процеси набувають в умовах зменшення чисельності населення, включаючи робочу силу, його (населення) старіння, що особливо впливає на ринок праці та системи соціального забезпечення, а також нерівномірності розподілу ресурсів між регіонами та соціальними групами (показники столичних регіонів демонструють кращі можливості щодо працевлаштування, вищий рівень діджиталізації та якості послуг). Звичайно, наслідком вказаних ризиків стають виклики для подальшого зміцнення потенціалу людського капіталу, який дедалі більше набуває рис головної рушійної сили соціально-економічного розвитку як на національному рівні, так і загальносвітовому.

Одним з найвагоміших чинників підвищення потенціалу людського капіталу справедливо визнається т.зв. декарбонізація економіки, а також доступ до якісного та надійного енергопостачання, від якого, своєю чергою, значною мірою залежить економічне зростання та добробут громадян. Саме тому аналіз ролі і місця окремих складових енергетичного сектору країн Балтії у зміцненні потенціалу людського капіталу для вирішення соціально-економічних проблем набуває виключно важливого значення для реалізації в Україні сучасної економічної політики.

 

Особливості енергетичного переходу країн Балтії

 

Сьогодні є загальновизнаним, що невід’ємною складовою економічного зростання, поряд із формуванням міцного базису «традиційних» складових людського капіталу, є енергетичний перехід, що передбачає досягнення сталого навколишнього природного середовища в умовах найскладніших викликів для людства – глобального потепління та збільшення викидів парникових газів (ПГ).

Аналіз процесів/тенденцій в енергетичному секторі країн Балтії вказує, що перехід до економіки з низькими викидами вуглецю означатиме цілеспрямовану реорганізацю енергетичної системи для того, аби зробити її ще більш ефективною, проривною та екологічною, що, своєю чергою, вплине на усі галузі, а також на повсякденне життя і звички людей, посилюватиме конкурентоспроможність людського капіталу. Тобто, для країн Балтії серед основних чинників зміцнення людських ресурсів (потенціалу людського капіталу) виокремлюється т.зв. енергетичний перехід, подолання енергетичної бідності, підвищення енергоефективності, зокрема, у транспортному та будівельному секторах, захист довкілля, діджиталізація усіх сфер діяльності.

Причому, важливими напрямами державної політики (в «енергетичному переході») є не стільки технічні і технологічні складові, скільки формування належних інститутів («правил гри») як для кваліфікованого і раціонального втілення заходів та інструментів (що дадуть змогу дійсно покращити розвиток і добробут), так і для вироблення і впровадження спільних стандартів, посилення і вдосконалення взаємодії у енергетичній і гуманітарній сферах з партнерськими країнами, насамперед, ЄС. Підкреслимо, вказаний енергетичний перехід розглядається як невд’ємна складова добробуту (заощадження ресурсів для прийдешніх поколінь), охорони здоров’я (чисте, сприятливе для життя довкілля), якості і тривалості життя (розширення можливостей, як результат накопичених ресурсів, активного способу життя для людей старшого віку).

Усвідомлюючи важливість переходу до надійних і сталих енергосистем з низькими викидами, країни Балтії підтримали заклик Європейської Комісії (ЄК) до держав-членів ЄС і здійснюють реформи задля забезпечення сталого розвитку економіки та досягнення кліматичної нейтральності.

Орієнтованість країн Балтії на декарбонізацію економіки та використання «екологічних» енергоресурсів підтверджує актуальність імплементації низки документів ЄС, а саме: Цілей салого розвитку (або Глобальних цілей)[1]положеньПакету пропозицій «Чиста енергія для всіх Європейців» (Clean Energy for All Europeans[2]), довгострокової стратегії досягнення вуглецевої нейтральності клімату до 2050р. (2050 Long Term strategy)[3].

Остання лежить в основі нещодавно оголошеної Європейської Зеленої Угоди (European Green Deal – EGD)[4] та відповідає зобов'язанням ЄС стосовно глобальних кліматичних дій відповідно до Паризької угоди, встановлюючи ціль перетворення європейського котиненту до 2050р. у вуглецево нейтральний та передбачаючи зменшення викидів ПГ на 50-55% відносно рівня 1990р.

Свої цілі та завдання стосовно зростання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) та зобов’язання щодо викидів ПГ на наступне десятиліття країни Балтії визначили у своїх національних енергетичних і кліматичних планах (National Energy and Climate Plans - NECPs)[5], які вони розробили та подали до ЄК відповідно до вимог Положення про управління Енергетичним союзом і кліматичними діями (Regulation on the Governance of the Energy Union and Climate Action (EU) 2018/1999[6]).

У своєму NECP 2030[7] (затвердженому 19.12.2019р.) Уряд Естонії визначив ціль щодо частки ВДЕ в загальному енергетичному балансі на рівні 42% до 2030р. (у 2018р. вже досягнуто 30,0% частки ВДЕ), що є одним з найвищих показників серед країн ЄС.

Важливо, щоб досягнення національних цілей стосовно ВДЕ, узгоджених на рівні ЄС, здійснювалося у найбільш рентабельний спосіб з акцентом на високу ефективність та ринкові механізми. Роль ВДЕ дедалі більше зростає в енергетичному портфелі країни, з максимальним використанням можливостей, обумовлених географічними та природними умовами Естонії. Скорочення обсягу електричної енергії, що виробляється з горючих сланців, корелюється із зростанням виробництва електроенергії з енергії вітру. Важливу роль відіграє максимальна валоризація біомаси, коли використання сировини враховує екологічну стійкість та завдання збереження біологічного різноманіття.

Естонія має на меті скорочення викидів ПГ на 80% до 2050р., у т.ч. на 70% до 2030р. У галузях, які охоплюються Регламентом Спільних Зусиль (Effort Sharing Regulation)[8] – це транспорт, малі об’єкти виробництва електроенергії, сільське господарство, сфера поводження з відходами, лісове господарство, окремі промислові процеси. Кінцеве споживання енергії не повинно зростати до 2030р., а первинне енергоспоживання - зменшитися на 14%. Ставиться мета використовувати все більше місцевих видів палива для того, аби гарантувати безпеку поставок і мінімальну залежність від імпортних енергоносіїв.

У більш розлогому сенсі NECP 2030 ставить завдання щодо забезпечення споживачів Естонії, підприємств та інших держав якомога точнішою інформацією про заходи, які будуть вжиті для досягнення енергетичних та кліматичних цілей. Ця інформація необхідна для громадськості та підприємств з метою планування діяльності і залучення необхідних інвестицій.

У наступному десятилітті (2020-2030р.р.) згідно з оновленим NECP (затвердженим 30.12.2019р.) у Литві передбачається боротьба зі зміною клімату, яка включає п’ять напрямів: зменшення залежності від викопних палив, підвищення енергоефективності, енергетичної безпеки, розвиток внутрішнього енергетичного ринку, розвиток досліджень та інновацій. Згідно з оцінками, обсяг інвестицій для реалізації усіх заходів становить €14 млн.  

Варто відзначити, що й у Литві головним джерелом виробництва електроенергії з ВДЕ у майбутньому стануть вітрові електростанції (ВЕС). Очікується, що у 2030р. ВЕС генеруватимуть понад 50% електроенергії країни, а решту планується отримати з інших видів ВДЕ: 22% – з сонячної енергії, 16% – з біопалива, 8% – за рахунок гідроенергетики та 1% – з біогазу[9]). Це також надзвичайно важливо для дотримання вимог щодо охорони навколишнього середовища.

Активна участь бізнесу, громадських організацій та інших зацікавлених сторін у обговоренні NECP підтверджує те, що зміни клімату викликають занепокоєння у всього суспільства. Відтак, Литва планує до 2030р. досягти 45% частки ВДЕ у загальному енергобалансі[10]. За умови втілення усіх запланованих заходів, викиди ПГ можуть зменшитися на 8,1% в транспортному секторі, на 9,1% у сільському господарстві, на 9,8% у промисловості та на 52,4% у секторі поводження з відходами.

Національна мета Латвії полягає у тому, щоб стати однією з країн-лідерів, які використовують зміни клімату як можливість позитивних змін в усіх сферах, включаючи розвиток людського потенціалу. Це нові галузі та види виробничих форм, нові практики та способи створення і споживання енергії, інвестиції в дослідження, розробки та інновації, а також підтримання зростання приватного сектора шляхом створення нових типів виробництв і продуктів.

Орієнтиром для наступного десятиліття (2021-2030 р.р.) є офіційно прийнятий Урядом Латвії (28.01.2020р.) «дуже амбітний та всебічний» NECP[11], а на більш довгострокову перспективу – Стратегія щодо розвитку кліматичного нейтралітету 2050 р. (Strategy towards  Climate neutrality 2050), також відома як Довгострокова стратегія (Long-term Strategy – LTS), яка має на меті досягнення нейтральності клімату і окреслює бачення поступового переходу до низьковуглецевої економіки у всіх секторах із зазначенням технологічних змін.

Такі стратегічні завдання спрямовані на поліпшення ефективного використання ресурсів, забезпечення їхньої достатності та різноманітності, поступове скорочення використання ресурсів, особливо викопних та несталих, натомість, перехід до відновлюваних та інноваційних ресурсів для сприяння розвитку стійкого енергетичного сектору та пом’якшення наслідків кліматичних змін. Це, своєю чергою, матиме позитивний вплив на економічну та екологічну сферу, а з тим – підтримку стійкості і зміцнення людського капіталу та його потенціалу.

Більшість заходів фінансуватимуться за допомогою інструменту, відомого як Багаторічна фінансова схема (Multiannual Financial Framework – MFF) і за рахунок продовження національної програми торгівлі викидами, не збільшуючи існуючий внесок країни (allocation) у Фонд модернізації (Modernisation Fund[12]).

За даними Євростату[13], у 2018 р. частка ВДЕ[14] в загальному кінцевому енергоспоживанні у Латвії становила третю за величиною у ЄС (40%). Незважаючи на четверту за величиною частку ВДЕ в електрогенерації – 53% (діаграма «Частка ВДЕ в генерації електроенергії») – Латвія є менш успішною у енергопереході до ВДЕ у транспортному секторі. У 2018р. частка ВДЕ становила 4,8% (діаграма «Частка ВДЕ в транспортному секторі») у той час, як цільовий показник у транспортному секторі для країн ЄС у 2020р. складає 10%. Малоймовірно, що виконання вимог щодо біопалива (йдеться про добавки до пального), які діють з 2018р., допоможе скоротити цей розрив, хоча частково досягненню мети спрятиме збільшення кількості електромобілів.

 

Частка ВДЕ в генерації електроенергії, %

 

Частка ВДЕ в транспортному секторі, %



 

В інших сферах ситуація також різниться між країнами, проте впадає у вічі те, що Україна значно поступається країнам Балтії рівнем використання ВДЕ (діаграми «Частка ВДЕ в системі опалення і охолодження», «Частка ВДЕ у загальному енергобалансі») і поки не видно, яким чином країна може швидко надолужити вказане відставання. Так, відповідно до рекомендацій Європейської Комісії  (Recommendations of the European Commission[15]) Латвія підвищила цільовий показник ВДЕ до 50% до 2030р. В наступному десятилітті реалізацію цільового сценарію досягнення 67% ВДЕ планується забезпечити за рахунок вітропарків.

 

Частка ВДЕ в системі опалення та охолодження, %

 

 

Частка ВДЕ у загальному енергобалансі, % 

 

 

 

Нещодавно проведене дослідження[16] встановило, що регуляторні та планувальні бар'єри заважають вітровій галузі Латвії набирати темпи. З метою імплементації NECP важливим буде пошук підходящих локацій для розміщення вітрових турбін та розширення економічних моделей виробництва електроенергії, які могли б включати громади ВДЕ.

Для досягнення національних кліматичних та енергетичних цілей (зростання частки ВДЕ) потрібні значні інвестиції. Наприклад, очікується збільшення викидів у Литві на 6% до 2030р. (відносно рівня 2005р.), у той час як згідно з європейськими вимогами, передбачалося їх зниження на 9%. Досягнувши 25,6% частки ВДЕ в енергетичномі міксі у 2016р., Литва вже перевищила свій цільовий показник щодо частки ВДЕ[17] на 2020р. (23%), і має амбітні плани підвищити цей відсток до 45% у 2030р. Це означає фактичне подвоєння вітчизняних виробничих потужностей (досягнення 70% внутрішньої енергетичної генерації у 2030р.). Такі досягнення планується здійснити за рахунок інвестуванння у вітрову та сонячну генерацію та широкомасштабне використанння невеликих установок ВДЕ, які належать приватним споживачам енергії та громадам (до 2020р. кількість споживачів, які виробляють енергію для власних потреб (прос’юмери), має складати 30%).

Успішне інтергування великої кількості ВДЕ та великої кількості прос’юмерів вимагатиме інвестицій у інтелектуальні енергетичні системи, включаючи інфраструктуру передачі, розподілу та зберігання, а також збільшення кількості необхідних балансуючих потужностей.

Вирішення країнами Балтії кліматичних питань корелюється з турботою про стандовкілля у містах, низка яких взяла зобов’язання щодо скорочення викидів ПГ та представила Плани Сталого Енергетичного Розвитку та можливостей адаптації до локальних умов. Ці міста подали свої Плани дій сталого розвитку в рамках міжнародної ініціативи «Угода мерів»[18], з метою декарбонізації їхніх територій та адаптації до неминучого впливу змін клімату на життя громад. 

Окремо варто зазначити, що країни Балтії вже підтримали ініціативу щодо перетворення ЄС на кліматично-нейтральний континент до 2050р. Нещодавно оголошена Європейська «зелена» угода (European Green Deal – EGD) встановлює ціль перетворення європейського котиненту до 2050р. у вуглецево нейтральний та передбачає зменшення викидів ПГ на 50-55% відносно рівня 1990р. Однак, поки що немає оцінок (обгрунтування) стосовно обсягу та джерел фінансування, яке буде необхідним  задля досягнення таких амбітних планів. До прикладу, за попередніми оцінками, шлях до кліматичної нейтральності Естонії обійдеться у €17 млрд.

Запропонований механізм справедливого переходу (Just Transition Mechanism)[19] постане перед новими викликами. У Латвії, наприклад, немає виробничої промисловості з інтенсивними викидами CO2, а також майже немає вугілля. Видобуток торфу та його використання є предметом протиріч, оскільки виробляється він здебільшого для садівництва та на експорт, а для виробництва енергії використовується в дуже незначній кількості. З іншого боку, необхідно зважити соціальні аспекти, оскільки у цьому секторі, за даними Асоціації торф’яних підприємств, задіяні сезонно близько 3 тис. людей.

З огляду на неоднорідний економічний розвиток країн-членів ЄС одним з викликів на шляху реалізації European Green Deal стане впевненість окремих країн у тому, що їхнє навантаження (й відповідальність) стосовно вирішення фінансових питань або проблем з перекваліфікацією вивільненої робочої сили є доцільним (reasonable), за умови гарантування безпеки енергопостачання та продовження економічного зростання. Отже, соціальний вимір стратегії потребує подальшого вивчення.

Тим не менше, як вказувалось, країни Балтії вже підтримали ініціативу щодо перетворення ЄС на кліматично-нейтральний континент до 2050р. Відновлювана енергетика у поєднанні з підвищенням енергефективності створюють потужний інструмент для декарбонізації національних економік, а також для забезпечення якісно нового способу життя.

Україна також оголосила про приєднання до European Green Deal, що підтверджується спільною заявою України та ЄС за результатами 6-го засідання Ради Асоціації щодо подальшої співпраці у галузі декарбонізації та захисту довкілля. Україна ставить мету щодо збільшення частки ВДЕ до 70% у своєму енергоміксі до 2050р. Попри стрімке зростання темпів введення нових потужностей ВДЕ, їхня частка в енергобалансі країни складає лише 5%, а згідно з ЕСУ до 3035р. має зрости до 25%. Стосовно ж викидів ПГ, слід зазначити, що в Україні їхній рівень знизився до 29% порівняно з 1990р. з огляду на падіння промислового виробництва; населення ж потерпає радше від забруднення повітря, яке спричиняють шкідливі виробництва, спалювання відходів і вихлопні гази. Енергетичний перехід для України неможливий без економічного прориву, стабілізації усіх сегментів енергетичного ринку, залучення інвестицій для модернізації мереж. Відкритим для України залишається питання, якою є вартість досягнення таких цілей для споживачів і якою мірою це дійсно зможе привести до посилення потенціалу людського капіталу.

 

Енергоефективність

Якість життя в сучасних реаліях залежить від доступного і надійного енегозабезпечення, а енергоефективність[20] є потужним додатковим ресурсом змицнення потенціалу людського капіталу. Заходи з енергоефективності можуть включати технічну ефективність енергетичних послуг або нетехнічні фактори, такі як поведінка населення. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development – OECD) та Міжнародного енергетичного агентства (International Energy Agency -IЕА), індивідуальна поведінка є аспектом енергоефективності. Тому важливо вдосконалювати обидва аспекти: технічну ефективність подачі енергії та управління споживанням енергії, включаючи обізнаність і свідомість (awareness) домогосподарств.

Підвищення енергоефективності – це завдання, яке охоплює низку галузей, насамперед, будівництво, промисловість та транспорт. Підвищення енергоефективності вимагає залучення та вжиття заходів від різних типів суб'єктів – від політичних діячів (що розробляють програми і приймають рішення) до підприємців та громадянського суспільства. Відповідним чином, тільки освідчена і кваліфікована робоча сила може забезпечувати запровадження і втілення заходів, які можуть підтримувати стійкість і збалансованість енегретичних балансів та енергоефективність.

Великий потенціал (згідно з положеннями Програми ООН з навколишнього середовища (United Nations Environment Programme – UNEP)) для здійснення заходів з енергоефективності має будівельний сектор, який глобально визначений як один із найбільших джерел викидів ПГ і відповідає за третину світових ресурсів енергоспоживання. На сьогоднішній день на житловий сектор припадає 40% кінцевого споживання енергії у ЄС. Підвищення енергоефективності будівель має великі переваги, зокрема, покращення здоров’я населення, створення робочих місць, покращення енергетичної безпеки та підвищення конкурентоспроможності регіону. 

Не менш значимим є вжиття заходів з енергоефективності у транспортному секторі, що напряму сприяє поліпшенню стану довкілля, піклуванню про стан здоров’я громадян, саме тому ЄК зобов’язала усі держави-члени розробити національні плани дій з енергоефективності – National Energy Efficiency Action Plans - NEEAPs[21]).

Аналіз NEEAPs та національних звітів країн Балтії (Country reports) за 2018р. свідчить про те, що основний акцент зосереджено саме на  підвищенні рівня енергоефективності у житловому та транспортному секторах. Незважачи на те, що країни Балтії просуваються досить впевнено до своєї мети щодо досягненя показника енергоефективності (Європа 2020), спостерігається певне відставання від графіка виконання країнами своїх зобов’язань.

До прикладу, у 2017р. рівень споживання енергоресурсів у Латвії підвищився саме за рахунок житлового та транспортного секторів. Незважаючи на те, що комплексна програма реконструкції, яка фінансується за рахунок Європейських структурних та інвестиційних фондів (European Structural and investment Funds – ESIF)[22], сприяє поліпшенню енергоефективності Латвії, необхідно докласти ще більше зусиль для того, аби досягти цільового показника 2020р. Дієвими є такі заходи, як залучення приватних інвестицій шляхом укладання договорів енергоефективності (Energy Performance Contracting – EPC)[23] та створення системи зобов’язань щодо енергоефективності.

Передбачається, що в довгостроковій перспективі споживачі електроенергії стануть ініціативними учасниками ринку та будуть мати можливість використовувати енергію, отриману з ВДЕ, для власних потреб, щоб отримати винагороду за надлишок енергії, що постачається в мережу відповідно до кон'юнктури ринку. Кількість таких  споживачів становитиме щонайменше 30% від загальної кількості споживачів до 2030р., і щонайменше 50% до 2050р[24]. Заохочуватиметься активна участь місцевих енергетичних громад – співвласників об’єктів ВДЕ до інвестування.

Існує тенденція до максимального збільшення частки ВДЕ для споживачів районного теплопостачання (District Heat Supply – DHS): у 2020 р. частка ВДЕ в районному теплопостачанні має становити 70%, а у до 2030р. – 90%. Надалі зростатиме кількість високоефективних ТЕЦ на твердій біомасі; для виробництва електроенергії широко використовуватимуться комунальні відходи, що не підлягають вторинній переробці, а також безпечні промислові відходи, які мають енергетичну цінність.

Після створення сприятливого регуляторного середовища домогосподарства з незалежним (індивідуальним) опаленням будуть поступово переходити на чисті технології, з нульовими викидами ПГ, а частка ВДЕ в домогосподарствах досягатиме 70% до 2020 р. 80% до 2030 р. Виробничі технології, які продукують ПГ, будуть замінені технологіями, які не погіршують якість повітря.

Відповідно до NEEAP Латвії, визначено заходи стосовно покращення теплостійкості квартирних блоків та соціального житла. У Латвії поки немає досвіду будівництва  з нульовими викидами (zero-energy buildings[25]), але наразі тривають відповідні дослідження щодо встановлення конкретних цілей, які стосуються  zero-energy buildings. Поліпшення енергоефективності в громадських будівлях реалізувалося в різних програмах упродовж 2003-2020р.р. і особлива увага приділяється «зеленим закупівлям», зокрема, енергоефективного обладнання. Передбачається модернізація житлових та громадських будівель і за попередніми підрахунками, за рахунок підвищення теплової ефективності щорічно може заощаджуватися 48 кілотонн нафтового еквіваленту. Поступ у цьому напрямку спостерігається у вигляді запровадження нового відновлюваного Національного енергетичного фонду, який фінансує оновлення будівель. Важливим інструментом просування сталого енергетичного курсу на місцевому рівні є також План дій сталого енергетичного розвитку міст (Sustainable Energy Action Plan – SEAP[26]).

У Литві вже досягнуто 68% частки ВДЕ[27] у системі централізованого опалення з існуючою інфраструктурою (Рис.3«Частка ВДЕ в системі опалення і охолодження»). Через технічні обмеження та зміщення теплового навантаження (добові, тижневі та сезонні) деякі види обладнання працюють лише на 50% їхньої потужності. Тому для використання повного їхнього потенціалу та ефективності необхідні додаткові інвестиції, які б також сприяли підвищенню виробництва енергії з ВДЕ та надійність сиcтем цетралізованого опалення в країні.

Відповідно до NEEAP Литви визначено заходи щодо посилення ролі громадськості у підвищенні енергоефективності, які включають закупівлі енергоефективного обладнання, застосування енергоаудитів для отримання рекомендацій щодо рентабельності, підготовку звітів про технічне обстеження та розрахунок енергоефективності будівель.

Підвищенняенергоефективності у транспортному секторі залежить від зростання частки ВДЕ в структурі паливного міксу. У Латвії нафтопродукти складають велику частку (38,9%) первинного споживання енергії в країні. У 2016 р. загальне споживання нафтопродуктів становило 1,7 млн. т на рік у секторі автомобільного транспорту, з них 80,8% - дизельне пальне для автомобільних перевезень, 12,5% - бензин і 6,6% - скраплений нафтовий газ – СПГ (liquefied petroleum gas). У 2016 р. споживання біопалива в автомобільному та залізничному транспорті становило 4%. Дизель є важливим джерелом палива для вантажних перевезень, що є важливим економічним сектором Латвії з огляду на її географічне положення.

Враховуючи сучасні тенденції та прийняті політичні рішення, очікується, що нафтові ресурси та нафопродукти залишаться основним джерелом енергії для автомобільного транспорту в Латвії у середньо- та довгостроковій перспективі. Споживання енергії у транспортному секторі зросло на 14,6% за період з 2012р. по 2017р. Основною причиною збільшення споживання палива у автомобільному транспорті стало збільшення майже на 3% кількості легкових автомобілів та 2,1% збільшення пасажирського кілометражу у 2016р.

Частка ВДЕ у транспортному секторі Литви[28]залишається вкрай низькою. Транспортний сектор відноситься до секторів з найвищим рівнем енергоспоживання і на нього також припадає 50% від загальної кількості викидів ПГ у країні. Автомобілі залишаються основним видом транспорту, у той час як громадський транспорт покриває лише 10% пасажирських подорожей. Частка ВДЕ в транспортному секторі залишається незначною і демонструє тенденцію до волатильності, знизившись з 4,6% у 2015р. до 3,7% у 2017р., піднявшись до показника 4,3% у 2018р., що є значно нижчим від цільового показника 2020р., який складає 10%. Кількість легкових автомобілів з альтернативним паливом складає менше 1% від загальної кількості, незважаючи на розширення мережі електричних зарядних станцій.

У транспортному секторі традиційними джерелами відновлюваної енергії є рідкі біопалива, водень та біометан. Естонія заохочує використання ВДЕ у транспортному секторі за допомогою заходів з підтримки використання біометану та будівництва відповідних АЗС. Частка ВДЕ у транспортному секторі дещо зросла (за даними Євростату, у 2018р. становила майже 3,5% у порівнянні з 0,4% у 2015р.), але далека від цільового показника 2020р. у ЄС (10%).

Національні цілі та політики щодо сприяння підвищенню частки ВДЕ в електроенергетиці, теплопостачанні та транспортному секторі визначено у Національному плані розвитку енергетичного сектору до 2030 р. (National Development Plan of the Energy Sector until 2030 - NDPES 2030[29]). Загальний обсяг фінансової підтримки, що розподіляється на проекти, пов'язані з відновлюваною енергією та енергоефективністю, упродовж періоду 2014-2020рр. становить понад €490 млн.

 

Енергетична бідність

Одним із чинників, який впливає на стан людського капіталу, є енергетична бідність[30]. Це особливий тип бідності, який як безпосередньо, так і опосередковано впливає на різні показники якості життя, що визначають добробут домогосподарств та людей, включаючи здоров'я, навколишнє середовище та продуктивність праці. Наприклад, респіраторні та серцеві захворювання та психічне здоров'я, на які впливає низький рівень температури та стреси, пов’язані з рахунками за газ, опалення та електроенергію, які домогосподарства не у змозі сплатити.

Такі споживачі є надзвичайно вразливими і потребують захисту, адже збільшення енергетичної бідності, а також недостатня поінформованість про найбільш адекватні інструменти для запобігання вразливості споживачів, які відчули її наслідки, перешкоджають подальшій інтеграції внутрішнього енергетичного ринку.

Вказане сповна стосується країн Балтії. Особливо проблемною є ситуація у Литві. Згідно з результатами опитування ЄС щодо доходів та умов життя, 29,7% мешканців у 2018р. не могли дозволити собі підтримувати адекватний рівень тепла в оселях (другий найвищий показник серед країн ЄС услід за Болгарією, середній по ЄС – 7,9%), а 17% повідомили, що проживають у помешканні, яке постраждало від вогкості, протягів та протікань (діаграма «Частка населення, яка не у змозі підтримувати адекватний рівень тепла в оселях»[31]).

 

 Частка населення, яка не у змозі підтримуватиадекватний рівень тепла в оселях, %

 

Литва також має гірші показники витрат домогосподарств на енергопостачання, ніж середні показники ЄС; 21,4% домогосподарств витрачають удвічі більше, ніж медіанний рівень витрат на енергію, і 21,2% витрачають настільки мало енергії, що живуть у стані «прихованої енергетичної бідності». Окремі дані свідчать про те, що енергетична бідність у Литві є особливою проблемою для домогосподарств у міських районах, а також особливо схильними до неї залишаються мешканці багатоквартирних будинків. 

Цікаво, що у Литві відсоток домогосподарств, які не можуть підтримувати адекватний рівень тепла, є значно вищим, ніж відсоток домогосподарств-боржників за комунальні платежі. Можливою причиною є те, що домогосподарства недооцінюють енергію (подають занижені показники), що є також ілюстрацією великої кількості родин, які перебувають у стані «прихованої енергетичної бідності».

Серед національних програм немає цільової програми щодо зменшення бідності в енергетиці, передбачені лише окремі заходи, наприклад, надання адміністративними органами компенсації за опалення. Енергетична бідність загалом стосується проблем соціальної сфери, проте, згідно з ініціативою ЄК, потребує особливої уваги.

Крім такого важливого інструменту подолання енергетичної бідності, як фінансова допомога домогосподарствам для компенсації витрат на опалення, працюють та інші загальні енергетичні програми для малозабезпечених домогосподарств. Це фінансовані державою програми, спрямовані на підвищення енергоефективності в багатоквартирних будинках (починаючи з 2013р., відремонтовано понад 400), заміну неефективних котлів на біомасі альтернативними енергоефективними (фінансування забезпечено для 9 тис. домогосподарств)[32]. Одним із заходів у Литві є вимога від постачальників енергії щодо укладення угоди з національним урядом, згідно з якою постачальники зобов'язуються навчати та консультувати домогосподарства з питань заходів енергоефективності. Крім того, у Литві реалізується європейський проект «Students Achieving Valuable Energy Savings 2» (SAVES2), спрямований на каталізацію сталої енергетичної поведінки серед студентів університету, щоб допомогти їм зменшити енерговитрати і за межами навчального процесу.

 

У Латвії в рамках Національної дослідницької програми "Енергія" на 2018-2021рр. здійснюються наступні заходи:

  • оцінка ситуації з енергетичною бідністю;
  • розроблення концепції енергетичної бідності, включаючи визначення критеріїв цього явища для Латвії;
  • визначення соціальної групи, що піддається ризику енергетичної бідності, на основі визначених критеріїв;
  • оцінка відповідності критеріїв енергетичної бідності ознакам груп населення, які відносяться до категорії «вразливий» споживач; огляд аналізу потреб «вразливих» груп користувачів.

 

Найбільш досконалою серед країн Балтії виглядає національна політика Естонії, пов'язана з вирішенням питань енергетичної бідності (частка населення, яка не у змозі підтримувати адекватний рівень тепла у помешканні, складає 2,3% порівняно з середнім показником по ЄС – 7,3%). Регулюється вона Законом про соціальне забезпечення (Social Welfare Act), яким передбачено державну фінансову підтримку для «вразливих» споживачів. Місцева влада забезпечує виплату матеріальної допомоги (так званого прожиткового мінімуму для нужденних людей), при обчисленні розміру якої враховують вартість теплової енергії або палива, спожитого для постачання гарячої води та опалення, а також витрати, пов'язані зі споживанням електроенергії та побутового газу.

Для поліпшення умов життя приватних осіб та квартирних асоціацій передбачено надання грантів на реконструкцію житлових будинків, оновлення систем опалення та електроустановок житлових будинків, реконструкцію квартирних об'єднань; житлової допомоги для багатодітних сімей.

Чинні документи національного розвитку Естонії не розглядають енергетичну бідність як окреме явище, а відповідні питання добробуту домогосподарства (Household subsistence) регулюються на національному і урядовому рівнях. План розвитку добробуту 2016-2023р.р. зосереджується на питаннях зниження абсолютного рівня бідності до 5,5%, а також зменшення відносного рівня бідності до 15% до 2023р. Так, якщо у 2013р. кількість домогосподарств, які отримували субсидії, складала 19,3 тис., то у 2017р. їхня кількість становила 14,1 тис.[33]

Вирішення питань соціальної спрямованості є невід’ємною складовою енергетичної політики в умовах лібералізації ринків газу та електроенергії. Особливого статусу набувають питання захисту «вразливих» споживачів енергоресурсів, визначення масштабів енергетичної бідності та загалом підвищення рівня взаємодії споживачів з енергетичним ринком.

Подолання такого явища, як енергетична бідність, є надзвичайно актуальним і для України, особливо в умовах запровадження нового оптового ринку електроенергії, який поки що функціонує в умовах зарегульованості та потребує інституційних і технічних удосконалень. На ринках газу та електроенергії діє механізм покладання спеціальних обов’язків (PSO) на державні підприємства для постачання електроенергії та газу для населення, невирішеними залишаються питання заборгованості та неплатежів за електроенергію, що перешкоджає забезпеченню прозорого ціноутворення та підвищення якості послуг для споживачів. На сьогоднішній день в Україні на законодавчому рівні не врегульоване поняття енергетичної бідності, а головним критерієм визначення «вразливого» споживача є обчислення відсотка відрахувань з його доходу на сплату енергетичних послуг. Надання субсидій повинно мати форму адресної монетизованої підтримки для вразливих споживачів енергетичних послуг, що дозволить раціонально використовувати кошти державного бюджету, які виділяються на жилово-комунальні субсидії, задля вирішення питань фінансової підтримки вразливих споживачів, а також для впровадження енергоефективних заходів у національному масштабі.

 

 

Діджиталізація

Знайти свою нішу на шляху до економічного зростання – з таким викликом можуть зіткнутися не лише збіднілі чи слабкі країни, але і економіки, що розвиваються, загалом. Поряд з енергоефективністю (як складовою соціально-економічного розвитку і зміцнення людського капіталу), викликом для національного і глобального розвитку є засвоєння та ефективне застосування цифрових технологій, використання інформаційно-технологічних мереж і комп’ютерних середовищ та ін. (т.зв. діджиталізація[34]).

Тому ключовим елементом еволюції розумних країн, міст та громад, індикатором ефективності людського капіталу є рівень діджитализації у різних секторах економіки (у т.ч. країн Балтії), включаючи енергетичний. Більше того, діджиталізація є одним з результативних інструментів енергетичного переходу, фактичной його невд’ємною складовою. Зокрема, діджиталізація енергетичного сектору сприяє розвитку розподілених енергоресурсів, таких як сонячні панелі побутових фотоелектричних батарей та сховища, створюючи кращі стимули та полегшуючи виробникам зберігання і продаж надлишків електроенергії в електромережі та ін.

Тому у цьому підрозділі подаються окремі напрями політики країн Балтії у сфері діджиталізації, які мають виразну спрямованість на подальше формування потенціалу людського капіталу.

На сьогоднішній день Естонія займає провідне місце в європейському регіоні за рівнем діджиталізації суспільства[35] та економічної свободи. Зосередженість Естонії на ІТ-секторі та середовищі стартапів сприяла розвитку економіки з високим рівнем доходу, яка в даний час є однією з найбільш швидко зростаючих в ЄС.

Рекордним для естонських стартап-інвестицій став 2018р., коли лише за півроку їхній обсяг склав €30 млн. від загального обсягу інвестицій, залучених у 2017р. Міжнародні інвестори продовжують знаходити нові можливості у сфері ІТ, що спонукає все більше людей довіряти балтійському бізнесу, який пропонує інноваційні рішення. Частка державних інвестицій у національному ВВП Естонії є найвищою серед країн-членів ЄС.

Діджиталізація енергетичного сектору[36] сприяє забезпеченню контрольованого споживання енергії, покращуючи чутливість енергосервісів (наприклад, за допомогою датчиків освітлення) та прогнозуючи поведінку користувачів (наприклад, за допомогою вивчення алгоритмів, які автоматично програмують послуги опалення та охолодження).

Нагальним є своєчасне реагування на попит для зменшення пікових навантажень (наприклад, перенесення часу користування побутовими гаджетами), зменшення навантажень у енергосистемі (наприклад, регулювання температурних параметрів для зниження попиту на енергію в певний час) та збереження енергії (наприклад, у теплових розумних мережах), що впливає на рівень цін на енергію в режимі реального часу або інших умов, визначених користувачем.

Рівень цифрової трансформації Латвії поки що не піднімається вище середнього рівня ЄС у багатьох сферах цифрової економіки (крім, хіба що, туристичної індустрії), включаючи енергетичний сектор. Латвія також демонструє низьку ефективність людського капіталу порівняно із середнім рівнем ЄС, як за поточною абсолютною вартістю, так і за рівнем розвитку. Частка населення, що володіє базовими навичками або вище базових, коливалась на рівні нижче 50% упродовж останніх трьох років, у той час, як у ЄС цей показник в середньому зростав на 1% у рік. Частка підприємств, які проводили навчання для розвитку навичок інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для свого персоналу, варіювала упродовж останніх шести років, у той час як середній показник по ЄС значно підвищився. Це свідчить про те, що уряд повинен протягнути руку допомоги ринку праці через сильну відсутність приватного інтересу до підвищення кваліфікації своїх працівників.

Про досягнення Литви у сфері діджиталізації свідчить 14-а позиція країни у Індексі цифрової економіки та суспільства (Digital Economy and Society Index – DESI[37]) за 2019р., який публікується Єврокомісією. Результати покращилися за декількома показниками: Литва займає 8-ме місце у сфері цифрових публічних послуг (62,0 бали на фоні середнього результату по ЄС – 54,0) та інтеграції цифрових технологій (49,7 бали на тлі середнього результату ЄС – 41,1) завдяки постійному вдосконаленню послуг електронного уряду, електронної торгівлі та транскордонних продажів. Поліпшилися показники щодо  виміру людського капіталу (42,2 бали проти 40,7 у 2018р.) та використання інтернет-послуг – (52,1 бали проти 48,0 у 2018р.) завдяки збільшенню кількості користувачів інтернету та підвищення рівня цифрових навичок.

В Україні сфера діджиталізації – це амбітна мета на майбутнє. Необхідна комбінована стратегія, яка передбачала б заходи з використанням новітніх технологій та сучасних методик, залученням державної системи освіти і бізнесу для вирішення проблеми цифрової грамотності домогосподарств і задоволення потреб ринку праці. Проєкти цифровізації покликані стимулювати залучення інвестицій у високотехнологічні виробництва, створити нові можливості для реалізації людського потенціалу.

 

Окремі висновки і уроки для України

Одним з потужних ресурсів підвищення потенціалу людського капіталу є декарбонізація економіки, а також доступ до якісного та надійного енергопостачання, від якого значною мірою залежить економічне зростання та добробут громадян.

Для країн Балтії серед основних чинників зміцнення стійкості людських ресурсів в умовах енергетичного переходу є зростання частки ВДЕ в енергобалансі країн, поступ до кліматичної нейтральності, підвищення енергоефективності, зокрема, у транспортному та будівельному секторах, подолання енергетичної бідності, захист довкіля, діджиталізація усіх сфер діяльності.

На шляху переходу до доступної, надійної, сталої та енергосистеми з низькими викидами потужними інструментами є зростання ВДЕ у виробництві енергії та скорочення викидів ПГ.

Енергетичний перехід передбачає поліпшення ефективного використання ресурсів, забезпечення їхньої достатності та різноманітності, поступове скорочення використання ресурсів, особливо викопних та несталих, натомість, перехід до  відновлюваних та інноваційних ресурсів для сприяння розвитку стійкого енергетичного сектору та пом’якшення наслідків кліматичних змін.

Відновлювана енергетика у поєднанні з підвищенням енергефективності створюють потужний інструмент для декарбонізації національних економік, а також для забезпечення якісно нового способу життя.

Країни Балтії сформували стійку енергетичну та кліматичну політику (NECP), визначили шляхи реалізації та оцінили обсяг інвестицій. Литва планує до 2030р. досягти 45% частки ВДЕ у загальному енергетичному балансі, уряд Естонії визначив ціль ВДЕ в енергоміксі на рівні 42% до 2030р., що є одним з найвищих показників у порівнянні з іншими країнами ЄС. Латвія підняла свою ціль щодо ВДЕ до 50% на 2030р. В наступному десятилітті (до 2040р.) планується реалізація цільового сценарію досягнення 67% ВДЕ в енергоміксі країни.

З огляду на поточне та очікуване подальше зростання частки твердого та рідкого біопалива, перед країнами постає завдання визначити та оцінити синегію та компроміси, які пов’язані з подальшим розвитком виробництва біопалива та необхідністю вирішення питань пом’яшення наслідків зміни клімату, забруднення повітря, води, землекористування та збереження біорізноманіття.

Аналіз тенденцій викидів ПГ показує позитивні зрушення у всіх трьох країнах. За період 2000–2018 р.р. інтенсивність викидів (визначена як обсяг щорічних викидів ПГ в еквіваленті CO2, поділеному на ВВП країни), зменшилась в Естонії на 33,8%, Латвії - на 38,8% та Литві - на 45,3%. Відносно високі значення цього показника вказують на потенціал для decoupling викидів CO2 від економічного зростання та необхідність технологічних змін для енергетичного переходу.

Естонія має на меті скорочення викидів ПГ на 80% до 2050р., у тому числі на 70% до 2030р. Литва прагне у наступному десятилітті скоротити викиди ПГ на 8,1% в транспортному секторі, на 9,1% у сільському господарстві, на 9,8% у промисловості та на 52,4% у секторі поводження з відходами.  

Країни Балтії використовують зміни клімату як можливість позитивних змін в усіх сферах, включаючи розвиток людського потенціалу. Це нові галузі та види виробничих форм, нові практики та способи створення і споживання енергії, інвестиції в дослідження, розробки та інновації, а також підтримання зростання приватного сектора шляхом створення нових типів виробництв і продуктів.

Хоча Україна також оголосила про приєднання до стратегії енергетичного переходу, проте поки є підстави стверджувати, що належний рух ще лише попереду. Так, хоча рівень викидів ПГ знизився (до 29% порівняно з 1990р.), це сталося переважно внаслідок   падіння промислового виробництва; населення ж й надалі потерпає від забруднення повітря, яке спричиняють шкідливі виробництва, спалювання відходів і вихлопні гази. Енергетичний перехід для України неможливий без економічного прориву, стабілізації усіх сегментів енергетичного ринку, залучення інвестицій для модернізації мереж. Відкритим для України залишається питання, якою є вартість досягнення таких цілей для споживачів і якою мірою це дійсно зможе привести до посилення потенціалу людського капіталу.

Будівельний сектор в країнах Балтії (втім, як у переважній більшості європейських країн) має величезний потенціал щодо підвищення енергоефективності та зменшення викидів ПГ, що сприяє поліпшенню стану довкілля, піклуванню про стан здоров’я громадян, створенню робочих місць, покращенню енергетичної безпеки та підвищенню конкурентоспроможності у регіонах. Нагальним також є визначення заходів стосовно покращення теплостійкості квартирних блоків та соціального житла, вивчення досвіду будівництва з нульовими викидами (zero-energy buildings).

Транспортний сектор належить до секторів з найвищим рівнем енергоспоживання і кількістю викидів ПГ. Що стосується досягнення індикативних показників використання ВДЕ у паливному міксі країн Балтії, вони становлять лише 4,3% у Литві, 4,73% у Латвії, та 3,35% у Естонії від загального споживання палива, а це набагато ниже від цільового показника ЄС (10%) до 2020р. 

Вирішення питань соціальної спрямованості є невід’ємною складовою енергетичної політики в умовах лібералізації енергетичних ринків. Особливого статусу набувають питання захисту «вразливих» споживачів енергоресурсів, контролю масштабів енергетичної бідності та загалом підвищення рівня взаємодії споживачів з енергетичним ринком.

Одним із чинників, який впливає на стан людського капіталу країн Балтії, є енергетична бідність, а найбільш проблемною залишається ситуация у Литві (частка населення, яка не у змозі підтримувати адекватний рівень тепла в оселях, складала 29,7% у 2018р.; середній показник по ЄС у 2018р. -7,9%).

В Україні на законодавчому рівні поки не врегульоване поняття енергетичної бідності, а головним критерієм визначення «вразливого» споживача є обчислення відсотка відрахувань з його доходу на сплату енергетичних послуг. Надання субсидій повинно мати форму адресної монетизованої підтримки для вразливих споживачів енергетичних послуг, що дозволить раціонально використовувати кошти державного бюджету, які виділяються на жилово-комунальні субсидії, задля вирішення питань фінансової підтримки вразливих споживачів, а також для впровадження енергоефективних заходів у національному масштабі.

Приєднання країн Балтії до European Green Deal означає готовність у стійкий, конкурентоспроможний та безпечний спосіб сприяти розвитку кліматично-нейтральної національної економіки. Важливим є те, що виклик досягнення кліматично нейтральної економіки не має означати повільніше зростання національної економіки. Кліматична нейтральність можлива без шкоди для економічного зростання.

Ключовим елементом еволюції розумних міст та громад, індикатором ефективності людського капіталу є рівень діджитализації у різних секторах економіки країн Балтії, включаючи енергетичний.

Діджиталізація енергетичного сектору сприяє розвитку розподілених енергоресурсів, таких як сонячні панелі побутових фотоелектричних батарей та сховища, створюючи кращі стимули та полегшуючи виробникам зберігання і продаж надлишків електроенергії в електромережі.

Нові інструменти, такі як блокчейн, можуть забезпечити ефективніше та надійне постачання електроенергії. Загалом, енергетична система країн Балтії переходить до «чистої» енергії та високого рівня ефективності, а споживачі мають бути у центрі цього переходу. Наділені широким вибором послуг, вони стають активними гравцями – споживачами та/або виробниками, що дозволить підтримати ціни на енергію на економічно оптимальному рівні.

В Україні сфера діджиталізації – це амбітна мета на майбутнє. Необхідна комбінована стратегія, яка передбачала б заходи з використанням новітніх технологій та сучасних методик, залученням державної системи освіти і бізнесу для вирішення проблеми цифрової грамотності домогосподарств і задоволення потреб ринку праці. Проєкти цифровізації покликані стимулювати залучення інвестицій у високотехнологічні виробництва, створити нові можливості для реалізації людського потенціалу.

 



[1] У вересні 2015 р. в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку, на якому було затверджено нові орієнтири. Підсумковим документом Саміту «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 Цілей Сталого Розвитку та 169 завдань. – http://sdg.org.ua/ua/sdgs-and-governments

[2] Пакет пропозицій «Чиста енергія для всіх європейців» (Clean Energy for All Europeans) був представлений ЄК у листопаді 2016р. і складається з восьми законодавчих актів, які сприяють формуванню Енергетичного союзу ЄС (Energy Union) та виконанню зобов’язань ЄС відповідно до Паризької угоди. Перегляд пакету завершено 23.05.2019р.

Пакет «чистої енергії» фіксує дві нові цілі для країн-членів ЄС до 2030р.:

- у сфері відновлюваної енергетики: досягнення частки ВДЕ в енергобалансі країни у межах 32% до 2030р.;

- у сфері енергоефективності: досягнення показника 32,5%;

- забезпечення принаймні 15% рівень енергозв’язків між сусідніми державами-членами.

Реалізація цих цілей у ЄС у повному обсязі призведе до скорочення викидів ПГ для ЄС на 45% (попередньо 40%) до 2030р. відносно рівня 1990р. Проте ЄС зараз знаходиться лише на початку цього шляху: попереду – виконання довгострокової стратегії досягнення вуглецевої нейтральності клімату до 2050р. (2050 Long Term Strategy). – https://ec.europa.eu/energy/topics/energy-strategy/clean-energy-all-europeans_en

[3] Докладно див.: 2050 Long Term Strategy. Climate neutral EU by 2050. –

https://ec.europa.eu/energy/en/topics/energy-strategy-and-energy-union/2050-long-term-strategy.

[4] «Європейська зелена угода» - (European Green Deal - EGD) - це дорожня карта, якою предбачається перетворення Європи до 2050 р. у перший кліматично нейтральний континет, стимулюючи економіку та покращуючи довкілля і якість життя людей. Це довгостроковий курс щодо переформатування усіх відповідних інструментів ЄС, який охоплює 50 конкретних політичних ініціатив. План дій щодо «зеленого» фінансування буде презентований у червні 2020р. – https://energypost.eu/how-will-we-pay-for-the-european-green-deal/.

[5] Згідно з Положенням про управління Енергетичним союзом і кліматичними діями, яке набуло чинності 24 грудня 2018р., країнам ЄС необхідно:

- розробити інтегровані NECPs, які охоплюють п’ять аспектів Енергетичного союзу: (1) енергетична безпека; (2) внутрішній енергетичний ринок; (4) декарбонізація економіки; (5) наукові дослідження, інновації та конкуренція на період 2021-2030рр. (та на кожний наступний 10-річний період);

- подати до ЄК проєкти NECPs до 31.12.2018. а остаточні – до 31.12.2019р.;

- звітувати про результати впровадження своїх NECPs, здебільшого раз на два роки.

ЄК здійснюватиме моніторинг виконання планів та оцінку потреб країн ЄС щодо енергетичних і кліматичних інвестицій (зокрема, в щорічних звітах про Енергетичний союз).

[6] Див.: Regulation (EU) 2018/1999 of the European Parliament and of the Council of 11 December 2018 on the Governance of the Energy Union and Climate Action, amending Regulations (EC) No 663/2009 and (EC) No 715/2009 of the European Parliament and of the Council, Directives 94/22/EC, 98/70/EC, 2009/31/EC, 2009/73/EC, 2010/31/EU, 2012/27/EU and 2013/30/EU of the European Parliament and of the Council, Council Directives 2009/119/EC and (EU) 2015/652 and repealing Regulation (EU) No 525/2013 of the European Parliament and of the Council. –

https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32018R1999&from=EN.

[7] Estonian National Energy and Climate Plan (NECP 2030). – https://ec.europa.eu/energy/sites/ener/files/documents/ec_courtesy_translation_ee_necp.pdf.

[8] Регламент спільних зусиль (The Effort Sharing Regulation) передбачає обов’язкове скорочення викидів у межах ЄС у секторах, які не охоплені системою торгівлі викидами ЄС (EU Emission Trading System - EU ETS) на -30% порівняно з 2005 р. Національні цілі держав-членів складають від 0 до -40%, і вони можуть бути гнучкими у сенсі їхнього  досягнення, наприклад, трансферти між державами-членами або використання певної кількості додаткових викидів у секторі землекористування. – https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A32018R0842

[9] Джерело: National Energy Independence Strategy: wind – the main source of electricity. – https://lvea.lt/en/national-energy-independence-strategy-wind-the-main-source-of-electricity.

[10] За даними литовського оператора системи передачі електроенергії (TSO) Літгрід, у 2018 р. вітряні електростанції згенерували 54% від загальної кількості "зеленої" енергії, сонячні – 4%, гідроелектростанції – 20%, на біомасу та біогаз припадало відповідно 11% і 7%. – https://www.litgrid.eu/index.php?lang=2

[11] National Energy and Climate Plan of Latvia 2020-2030. Draft for submitting to the European Commission for Evaluation. – https://ec.europa.eu/energy/sites/ener/files/documents/ec_courtesy_translation_lv_necp.pdf

[12] Фонд модернізації (Modernisation Fund) створений для  підтримки модернізації енергосистем у державах-членах Центральної та Східної Європи завдяки доходам, які забезпечуються  системою торгівлі викидами в ЄС (Emissions Trading System - (EU ETS), яка діє у ЄС з  2005р.  та охоплює 45% викидів країн ЄС. – https://ec.europa.eu/clima/clima/policies/budget/modernisation-fund_en

[13] EU RES shares statistics. – https://ec.europa.eu/eurostat/web/energy/data/shares.

[14] Основними відновлюваними джерелами є тверде паливо (дерев’яні пелети, дерев’яна стружка, деревне вугілля, відходи деревини), які становлять третину в енергоміксі країни (цей показник є найвищим у ЄС). Іншим вагомим відновлюваним джерелом є гідроенергетика, яка забезпечує більшу частину електроенергії у країні. Що стосується виробництва сонячної та вітрової енергії, то її обсяг залишається незначним, незважаючи на хороший потенціал розвитку. Викопне паливо (переважно природний газ і нафта) використовується для покриття інших енергетичних потреб.

[15] Commission Recommendation of 18 June 2019 on the draft Integrated National Energy and Climate Plan of Latvia covering the period 2021-2030 (2019/C 297/14. – https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1576058359376&uri=CELEX:32019H0903(14).

[16] Bankwatch Network. A breath of fresh air: how Latvia can increase wind power capacity tenfold by 2030. – https://bankwatch.org/blog/a-breath-of-fresh-air-how-latvia-can-increase-wind-power-capacity-tenfold-by-2030.

[17] Такого показника досягнуто за рахунок активного використання твердого біопалива (гранул і подрібненої деревини) для виробництва теплової енергії, яка використовується для обігріву житлового фонду та використання біопалива для теплопостачання та його ценралізоване постачання (саме на теплопостачання припадає понад 80% загального споживання енергії, отриманої в країні з ВДЕ).

[18] Угода мерів щодо клімату та енергії – провідна ініціатива, започаткована Європейським Союзом. Міста-підписанти Угоди мерів поділяють спільне бачення стосовно необхідності прискорення декарбонізації їхніх територій та зміцнення власного потенціалу адаптації до неминучого впливу зміни клімату з метою забезпечення своїм мешканцям надійного і сталого доступу до енергії за прийнятною ціною. Участь у проєкті (згідно з оновленою версією угоди) передбачає добровільне зобов’язання щодо скорочення власних викидів СО₂ на 40% до 2030р. та визначення спільних підходів щодо пом’якшення зміни клімату й адаптації до неї.

[19] Механізм справедливого переходу (Just Transition Mechanism) для підтримки тих галузей, на яких найбільше вплине декарбонізація. ЄК заявила про створення упродовж семи років «Фонду справедливого переходу» у розмірі €100 млрд., який буде фінансуватися за рахунок бюджету ЄС та Європейського Інвестиційного Банку. Підтримка буде зосереджена на низьковуглецевій та стійкій до зміни клімату діяльності, а також на забезпеченні доступу до схем перекваліфікації та забезпеченні робочих місць у нових секторах. Це надважлива політика Зеленої угоди (Green Deal), враховуючи, що найбільший вплив вона матиме на енергетичний сектор. ЄК закликає до швидкого припинення використання вугілля, сектору, в якому працюють близько 250 тис. громадян ЄС. –   https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/fs_20_39

[20] Енергоефективність - це поняття, яке упродовж останніх років набуває все вагомішого значення у національних програмах щодо покращення сталості та «екологізації» економіки. Його пов’язують зі збільшенням використання ВДЕ, і він є інтегрованим у поточні ключові політичні концепції, такі як низьковуглецева економіка та «зелене» зростання. Інвестиції в енергоефективність мають вирішальне значення для задоволення майбутніх потреб в енергії та пом'якшення зміни клімату в усьому світі. Енергоефективність, з одного боку, зменшує викиди ПГ, а з іншого, підвищує продуктивність праці і спрямована на зниження обсягів споживання енергії та, відповідно, виробництва, і, відповідно, зменшення витрат та викидів. –

https://www.cbss.org/wp-content/uploads/2012/08/EFFECT_Energy_Efficiency_BSR.pdf.

[21] Directive 2010/31/EU of the European Parliament and of the Council of 19 May 2010 on the energy performance of buildings (recast). –

https://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2010:153:0013:0035:EN:PDF.

[22] Європейські структурні та інвестиційні фонди (the European Structural and investment Funds- ESIF) – це фінансові інструменти, за допомогою яких ЄС інвестує в місцеві та регіональні проекти, що сприяють створенню робочих місць та забезпеченню сталого розвитку європейської економіки.

[23] Договір енергоефективності (Energy Performance Contracting - EPC) це форма креативного  фінансування для вдосконалення капіталовкладень, яка дозволяє фінансувати вдосконалення енергопослуг за рахунок скорочення витрат. Відповідно до договору EPC, зовнішня організація - Енергосервісна компанія (Energy Service Company – ESCO) реалізує проект з енергоефективності або проект з джерел  відновлюваної енергії та використовує доходи від економії витрат або енергію, згенеровану за рахунок використання ВДЕ (включаючи витрати на інвестицію). По суті, ESCO не отримає свій дохід, якщо проект не забезпечить очікувану економію енергії.

[24] Integrated National Energy and Climate Plan of the Republic of Lithuania, Draft version 14th December 2018. – https://ec.europa.eu/energy/sites/ener/files/documents/lithuania_draftnecp_en.pdf.

[25] Будинки з нульовим енергоспоживанням (Zero-energy buildings) поєднують енергоефективність та генерацію відновлюваної енергії, щоб споживати лише стільки енергії, скільки можна виробити на місці за рахунок відновлюваних ресурсів протягом визначеного періоду часу. Досягнення нульової енергії - це амбітна, але все більш досяжна мета, яка набирає обертів у регіонах. Власники приватної комерційної нерухомості мають все більший інтерес до розробки будівель з нульовою енергією для задоволення своїх корпоративних цілей, і у відповідь на регуляторні мандати федеральні урядові установи та багато державних і місцевих органів влади починають рухатися до будівництва з нульовим енергоспоживанням. – https://www.energy.gov/eere/buildings/zero-energy-buildings.

[26] У планах SEAP (Sustainable Energy Action Plan) європейські міста визначають заходи щодо зниження  викидів СО2 (на 20% до 2020р.) Участь є добровільною і станом на сьогодні 9664 європейських міст розробили SEAP. Кожні два роки здійснюється контроль за виконанням SEAP, що сприяє обміну досвіду між містами-учасниками. Плани SEAP, як правило, схожі між собою за своєю структурою та змістом, проте, містять рекомендації, які передбачені Пактом Мерів. Міста можуть адаптувати SEAP до своїх індивідуальних потреб. Усі підписанти мають скласти базовий облік викидів, а також дослідити поенціал щодо їх скорочення. – https://www.covenantofmayors.eu/en/.

[27] Надзвичайно сприятлива система підтримки ВДЕ сприяла використанню твердого біопалива в комбінованій генерації (тепловій та електроенергетичній), що сприяло досягненню Латвією цілі ЄС щодо ВДЕ до 2020р. та перевищенню індикативних показників ВДЕ у секторах теплопостачання (опалення) та охолодження.

[28] Country Report Lithuania 2019. Accompanying the document Communication from the  Commission to the European Parliament, the European Council, the Council, the  European Central Bank and the   Eurogroup 2019 European Semester: Assessment of progress on structural reforms, prevention and correction of macroeconomic imbalances, and results of in-depth reviews under Regulation (EU) No 1176/2011. – https://ec.europa.eu/info/sites/info/files/file_import/2019-european-semester-country-report-lithuania_en.pdf.

[29] National Development Plan of the Energy Sector until 2030. –https://www.energypoverty.eu/publication/national-development-plan-energy-sector-until-2030

[30] Енергетична бідність (Energy poverty) – це форма бідності, пов’язана з різними несприятливими наслідками для здоров’я та благополуччя людей, що посилюється через неможливість доступу до найважливіших енергетичних послуг, необхідних для забезпечення гідного рівня життя та здоров’я людей ‑ адекватне тепло, охолодження, освітлення, енергія на електроживлення. Енергетична бідність обумовлена такими факторами як низька енергоефективність будівель, високі ціни на енергоресурси, що корелюють із рівнем доходів населення. В свою чергу, на уразливість споживачів впливають такі характеристики як вік, кількість утриманців, здоров’я, здатність взаємодіяти з енергетичним ринком, зайнятість, можливість доступу до Інтернету.

[31] Дані Eurostat. – https://appsso.eurostat.ec.europa.eu/nui/show.do?dataset=ilc_mdes01&lang=en.

[32] Energy Efficiency Improvement Action Plan for 2017-2019. – https://ec.europa.eu/energy/sites/ener/files/documents/lt_neeap_2017_en.pdf

[33]  Національний енергетичний і кліматичний план Естонії (Estonian National Energy and Climate Plan – NECP 2030). – https://ec.europa.eu/energy/sites/ener/files/documents/ec_courtesy_translation_ee_necp.pdf.

[34] В українській термінології вживається також цифровізація.

[35] У 1997 р. Естонія взяла на себе зобов'язання щодо сворення цифрового уряду, що позиціонувало країну як світового піонера нових засобів співпраці громадян, держави та приватного сектора. Проєкт «е-Естонія» є частиною урядової програми, яка займається переведенням послуг у інтернет і тепер пропонує 99 % державних послуг в Інтернеті.

[36] Один з найбільших гравців на енергетичному ринку Естонії – компанія Enefit, яка є оператором розподільних мереж та спеціалізується на виробництві відновлюваної енергетики в Балтійському регіоні (100% дочірнє підприємтсво державного енергохолдингу Eesti Energia). Для реалізація своїх цілей щодо надання широкого спекту послуг в енергетичному секторі компанія будує стратегічне партнерство з компанією Microsoft. – Офіційний сайт компанії Enefit:https://www.enefit.com/home.

[37] The Digital Economy and Society Index (DESI) 2019 ranking. – https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/desi.

Поділитись