Енергетична бідність в Україні: виклики і шляхи врегулювання

Енергетична бідність в Україні: виклики і шляхи врегулювання

Актуальність

Енергетична бідність залишається системною проблемою у всьому світі, адже більше 4 млрд. домогосподарств[1] із низьким рівнем доходу або не мають доступу до енергоносіїв або не можуть повноцінно ними скористатись і змушені скорочувати їх споживання. Це безумовно впливає на здоров’я, рівень і тривалість життя громадян вцілому. Особливо вразливою категорією споживачів є пенсіонери, малозабезпечені родини, неповні сім’ї, люди із обмеженими можливостями та хронічними захворюваннями.

Причин енергетичної бідності існує безліч: від необґрунтовано високих цін, низьких доходів, технічної відсутності доступу, неякісних будинків до застарілого та енергоємного обладнання споживачів.

Країни ЄС також потерпають від енергетичної бідності, для прикладу доходи 20% громадян у 18 країнах ЄС зростають повільніше за ціни на енергоресурси. Таким чином, більше 57 мільйонів європейців не мають достатньої кількості коштів для підтримки належної температури в своєму помешканні під час опалювального періоду, а 52 млн. осіб не можуть вчасно сплачувати комунальні платежі[2]. Найвищі показники енергетичної бідності зосереджені в країнах Південної та Центрально-Східної Європи, але навіть у Західній Європі мільйони людей залишаються бідними через обмежений доступ до енергоресурсів. Таким чином, високий рівень розвитку держави не виключає поширеності енергетичної бідності, на приклад у Литві та Греції частка таких домогосподарств складає більше 22%.

Тому енергетична бідність, у фокусі політики Європейського Союзу[3] і розглядається, як одна із топ-10 стратегічних задач на шляху до забезпечення сталого розвитку енергетики і суспільства вцілому.

 Рис. 1. Рівень енергетичної бідності в Україні та країнах ЄС

Постановка проблеми

Для України проблема енергетичної бідності загострилась у 2015р. через війну на Донбасі, окупацію АР Крим та окремих регіонів Донецької і Луганської областей. За останні п’ять років кількість вітчизняних домогосподарств, які нездатні підтримувати комфортну температуру в своєму помешканні зросла із 24,2% до майже 30%[4]. Численні соціологічні дослідження вказують на те, що українців найбільше хвилює зростання рівня цін та тарифів (61%); охорона здоров`я (46%); соціальний захист (44%)[5]. Такий інтерес до цих сфер пояснюється тим, що 11,1% громадян не вистачає навіть на продукти харчування; 36,1% вистачає лише на харчування і недорогі речі; 43,1% вистачає коштів на прожиття, але купівля побутових товарів викликає труднощі[6]. Тому у випадку банкрутства теплопостачальної організації[7], переважна більшість українців (70,1%) немає альтернативного джерела забезпечення теплом.

Напередодні опалювального сезону 2020-2021рр. суспільні настрої полягали в тому, що 83% відсотки споживачів вважали комунальні послуги для населення вищими за їх реальну вартість, а майже 55% готові платити за новими цінами і одночасно зменшувати споживання[8].

Ситуація ускладнюється тим, що енергетична галузь України перебуває у кризовому стані через непрозору регуляторну політику, застаріле устаткування та інфраструктуру, високий рівень імпортозалежності та низьку енергоефективність. Все це спричиняє дисбаланс в українському суспільстві, для якого найпершим викликом є високі ціни на енергоресурси, які неспівставні з доходами споживачів.

Втім численні дослідження вітчизняних[9][10] та зарубіжних вчених[11] не розглядають взаємопов’язаність поняття енергетичної бідності із енергетичною безпекою, розвитком національної економіки та зростанням добробуту громадян вцілому.

Мета дослідження. Розробка комплексу пропозицій із вдосконалення державної політики України в частині запровадження заходів із подолання енергетичної бідності. Досягти поставлену ціль можливо шляхом ретельного дослідження практичних заходів країн ЄС щодо подолання енергетичної бідності, а також встановлення залежності між даним явищем та соціально-економічними показниками, тощо.

Виклад основної частини дослідження.

1. Регуляторне середовище ЄС

Правове поле ЄС немає чіткого визначення поняття енергетичної бідності, але Європейська Комісія щорічно здійснює розрахунок індексу EEPI[12].

Проблематика вразливих споживачів не залишається поза увагою Агентства зі співпраці енергетичних регуляторів Європейського Союзу[13], більшість членів АСER (15 країн) використовують[14] в своїй діяльності визначення категорії вразливих споживачів, а у 5 державах-членах цієї організації[15] існує визначення енергетичної бідності.

Вцілому політика держав Європейського Союзу в частині подолання енергетичної бідності чітко диференціюється на соціальну та енергетичну сфери відповідальності. Однак, відсутність у країнах ЄС єдиного стандартизованого підходу до комплексної оцінки рівня енергетичної бідності суттєво впливає на ефективність заходів по боротьбі з цим явищем.

2. Фактори виникнення енергетичної бідності

Виникнення енергетичної бідності має безліч першоджерел, які нашаровуються одна на одну і вцілому впливають на добробут громадян та економічне зростання держави.

Аналіз статистичних даних[16] свідчить, що у країнах ЄС з низькою якістю будинків (рис. 2) спостерігається високий рівень енергетичної бідності. Така ситуація пояснюється тим, що громадяни які проживають у недостатньо енергоощадних помешканнях витрачають більше коштів на опалення.

Рис. 2. Вплив незадовільних житлових умов на рівень енергетичної бідності в Україні та державах ЄС

Зазвичай громадяни, які проживають у таких умовах, отримують низький дохід і мають обмежені можливості[17] у придбанні достатньої кількості енергоресурсів та продуктів харчування (рис. 3).

Рис. 3. Вплив енергетичної бідності на якість харчування громадян в Україні та державах ЄС

Вцілому комбінація таких факторів, як низький дохід, неповноцінний раціон харчування[18], а також обмежені можливості з придбання енергоресурсів безпосередньо позначається на самопочутті громадян[19] (рис. 4) і середній тривалості життя. Дослідження[20] також демонструють тенденцію, коли громадяни із групи енергетичної бідності часті користуються медичними послугами, а діти із таких домогосподарств на 25% частіше відвідають лікарів.

Рис. 4. Вплив енергетичної бідності на самопочуття людей в Україні та державах ЄС

Вищенаведені дані демонструють, що існує взаємозв’язок між енергетичною бідністю та групою факторів, які характеризують соціально-економічний статус держави: ВВП, енергоємність економіки, зайнятість населення, темпи зростання середньої заробітної плати і пенсії, прозорість та обґрунтованість комунальних тарифів.

Також очевидним є факт, що проблему енергетичної бідності громадян неможливо вирішити лише шляхом збільшення їх доходу. Дані обставини усвідомлюють у розвинутих країнах світу та реалізовують практичні заходи з подолання енергетичної бідності.

3. Досвід європейських країн по зниженню рівня енергетичної бідності

Практичні заходи країн ЄС щодо подолання енергетичної бідності умовно можливо класифікувати за трьома напрямками: енергоефективні заходи; інформаційна та соціальна політики.

3.1. Енергоефективні заходи. Іспанія чи не єдина країна ЄС, яка у 2013р. закріпила поняття енергетичної бідності та стратегію[21] її подолання у Законі[22], який визначає енергоефективність – головним інструментом досягнення поставленої мети. Також іспанська влада розвиває регіональні програми з енергоефективності[23] та геотермальну енергетику[24], всіляко сприяє реконструкції будинків[25][26] та виробництву енергії із біомаси.

Втім, однією із перших європейських країн, яка розпочала у 1998р.[27] практичну боротьбу із енергетичною бідністю була Бельгія. Головний вектор державної політики стосувався фінансових грантів і позик для покриття витрат незахищених споживачів на ремонт помешкань, утеплення будинків, енергетичний аудит та нові системи опалення[28]. Франція з 2007р. і дотепер реалізовує державну програму «Living better»[29], яка передбачає надання фінансової підтримки для реконструкції житлових будинків, де проживають громадяни із низьким рівнем доходів[30]. Пізніше, в 2009р. Уряд Уельсу запровадив подібну програму для 7 500 домогосподарств[31], яка передбачала заходи із утеплення, модернізації системи опалення, а також встановлення сонячних панелей.

Влада Люксембургу надає субсидії домогосподарствам[32] на так зване енергетичне оновлення будинків та помешкань, які експлуатуються більше 10 років та пройшли енергетичний аудит.

Швеція практикує видачу субсидій для домашніх сонячних електростанцій[33] та малих накопичувачів електроенергії[34], встановлення податкової знижки[35] для домогосподарств на закупівлю робіт і товарів, які призначення для енергетичного оновлення помешкання.

Такі країни як Словаччина[36] та Естонія[37] підтримують енергоефективні заходи через децентралізацію енергосистеми і надає фінансову допомогу домогосподарствам на встановлення сонячних електростанцій та накопичувачів електроенергії. Також ця державна підтримка виділяється на реконструкцію багатоквартирних будинків, встановлення вузлів обліку теплоносіїв[38], та оновлення системи опалення для приватних помешкань, зокрема через переведення старих твердопаливних котлів на споживання деревинної біомаси.

Португалія здійснює фінансування енергоефективних заходів, в тому числі у домогосподарствах через спеціально створену установу – «Фонд енергоефективності»[39], а у Словаччині діє відразу два проекти «SlovSEFF»[40] та «MunSEFF»[41] в рамках яких надається фінансова підтримка.

3.2. Інформаційна політика. Окремі країни ЄС, зокрема Великобританія[42], Литва[43] та Латвія[44], починаючи із 2017 року зобов’язали постачальників енергії проводити просвітницьку діяльність серед споживачів на предмет енергоефективності будівель та помешкань. Також в таких країнах як Австрія[45], Люксембург[46][47], Нідерланди[48], Словаччини[49], Швеція[50] були відкриті спеціальні веб-портали, які порівняють пропозиції постачальних компаній, висвітлюють проблематику енергетичної бідності та надають відповіді на поширені запитання. До запровадження даної програми просвітницьку функцію виконували студенти, волонтери і тимчасово безробітні люди[51]. Вперше практику інформування громадян щодо «зеленої» енергетики та заходів енергоефективності реалізувала Франція у 2001 році, запровадивши 250 регіональних служб безкоштовної довідки.

3.3. Соціальна підтримка. Бельгійський Уряд, починаючи із 2001р. зобов’язав Громадський центр соціального забезпечення[52] надавати фінансову допомогу незахищеним категоріям громадян для оплати рахунків за електроенергію і газ, а також для співфінансування заходів із підвищення енергоефективності житла. Таким чином, за 15 років функціонування такої програми кількість субсидіантів зменшилась втриччі[53]. Також показовим кейсом боротьби із енергетичною бідністю стало запровадження з 2004р. єдиного соціального тарифу на постачання електроенергії для незахищених категорій споживачів, які проживають в Брюсельському регіоні, Фландрії та у Валлонії[54].

Соціальний тариф на електроенергію та природний газ діє також у Румунії[55], Португалії[56], Франції та Греції[57], де сума знижки розраховується залежно від річного доходу домогосподарства і встановленого обладнання. Уряд Литви передбачив можливість фінансово підтримувати незахищених споживачів, які не мають можливості оплатити рахунки за послуги теплопостачання[58], а Польща допомагає визначеному колу домогосподарств сплачувати платіжки за електроенергію[59].

Законодавство Швеції[60], Словаччини[61] та Угорщини[62] захищає споживачів із обмеженими фізичними можливостями від зупинки постачання енергоносіїв, а у Румунії[63], Франції[64], Нідерландах[65] та Фінляндії заборонено відключати всі домогосподарства від електроживлення і газопостачання у зимовий період[66]. Окрім того, фінський та шведський[67] уряд практикує видачу загальної допомоги на житло для домогосподарств із низьким рівнем доходу для покриття їх витрат, зокрема на послуги із опалення приміщень. Уряд Великобританії визначає поняття вразливого споживача[68], покладає зобов’язання постачальника останньої надії на 6 компаній[69]. Також, починаючи із 2011р. було відкрито програму «Warm Home», яка передбачає видачу фінансової допомоги побутовим споживачам для оплати рахунків за енергоносії у період опалювального сезону[70]. Окрім цього, діє спеціальна програма підтримки пенсіонерів «Winter Fuel Payment»[71]. Боргові зобов’язання споживачів Об’єднаного королівства врегульовуються за рахунок реєстру пріоритетних послуг[72], протоколу передачі боргу[73] та лічильника передоплати[74].

Німеччина стимулює домогосподарства до встановлення лічильників і пропонує боржникам в опалювальний сезон самовільно обмежувати споживання замість відключення. Також німецька та нідерландська влада передбачила можливість пільгового кредитування домогосподарств для погашення неплатежів[75].

Ірландія у 2014р. передбачила у кодексі EAI Energy Engage[76] норму згідно із якою, якщо споживач обґрунтовує свою неплатоспроможність, його борг реструктуризовується і санкції по відключення електропостачання не застосовуються. Особливу увагу ірландський уряд приділив питанням фінансової допомоги людям похилого віку[77], зокрема в частині оновлення системи опалення та заміни вікон. Уряд Словаччини передбачив виплату матеріальної допомоги домогосподарствам з низькими доходами для покриття витрат на проживання[78].

4. Заходи по зниженню енергетичної бідності в Україні

Державна політика з подолання енергетичної бідності в Україні має мати комплексний характер, і одночасно з підвищенням добробуту громадян вирішувати наступні завдання.

1. Перезавантаження НКРЕКП для забезпечення прозорої[79] та функціональної незалежності Нацкомісії, а також інтеграція українського Регулятора до відповідних структур ЄС (АСER, тощо). 
2. Запровадження інституту енергетичного омбудсмена[80]; законодавче врегулювання поняття «енергетичної бідності»; затвердження методики її оцінки, а також закріплення за НКРЕКП функції моніторингу та оприлюднення відповідної інформації.
3. Затвердження державної стратегії подолання енергетичної бідності, а також дорожньої карти з огляду на європейський досвід. При цьому даний план має включати заходи соціального спрямування[81] та єдиної інформаційної політики в сфері енергетики і комунальних послуг.
4. На ринку електричної енергії: ліквідація адміністративно-політичного втручання; перехід до ринкового ціноутворення для побутових споживачів з одночасним запровадженням субсидій у монетарній формі малозабезпеченим верствам населення й подальшим скасуванням ПСО.
5. На ринку природного газу: врегулювання питання заборгованості без джерел покриття; оптимізація фінансово-господарської діяльності НАК «Нафтогаз України»[82]; забезпечення рівного доступу до ресурсу АТ«Укргазвидобування» та бази даних абонентів блакитного палива; впровадження механізму зміни постачальника на основі єдиного центру інформації (Data Hub).
6. Діджиталізація енергетичної галузі[83]; розвиток місцевих енергосистем[84] та ринків комунальних послуг; удосконалення роботи комунальних підприємств[85].
7. Удосконалення політики енергоефективності. Забезпечення державної підтримки заходів із підвищення енергоощадності будівель, запровадити механізм стимулювання енергоефективності в житловій сфері (енергетичний аудит, фінансові інструменти тощо). Розгорнути інфраструктуру та інституції для концентрації й надання фінансових ресурсів суб’єктам господарювання та населення для потреб технологічної модернізації (розвиток фондового ринку, розширення комерційного кредитування).
8. Розвиток ринку нафти і нафтопродуктів. Відновлення роботи Одеського нафтопереробного заводу, а також створення середньострокового та довгострокового плану його модернізації та реконструкції[86]. Підготовка техніко-економічного обґрунтування, щодо будівництва нового нафтопереробного заводу із глибиною переробки не нижче 95%. Одним із критеріїв досягнення поставленої цілі має стати покриття щонайменше 50% потреб внутрішнього ринку вітчизняними нафтопродуктами екологічного класу якості не нижче стандарту Євро-5.Створення системи мінімальних запасів нафти і нафтопродуктів, а також сприятливих умов для розвитку ринку скрапленого ринку в Україні шляхом гармонізації правового поля[87].
9. Розвиток критичної інфраструктури, зниження частки втрат, розгортання розумних мереж та організація міжнародного енергетичного хабу[88].
10. Оптимізація Енергетичної стратегії України до 2035року та включення до її складу водневого блоку, заходів по впровадженню Green Deal та подолання енергетичної бідності.

5. Наслідки ігнорування проблеми енергетичної бідності України

Внаслідок ігнорування проблеми енергетичної бідності України у середньостроковій та довгостроковій перспективі (від 5 років) ймовірно матимуть місце наслідки економіко-соціального та політичного характеру.

Серед основних наслідків у економіко-соціальній площині стане втрата трудових ресурсів [89] через скорочення середньої тривалості життя, підвищення рівня смертності та еміграційного приросту. Цьому сприятиме вимушений перегляд громадянами своїх витрат (зміна раціону харчування; обмеження можливостей у лікуванні та придбанні медикаментів), погіршення морально-психологічного стану та загострення хронічних хвороб через недостатньо комфортну температуру вдома. Існує висока ймовірність того, що дана ситуація матиме негативний вплив на суспільно-політичні настрої населення та провокуватиме появу протестних рухів. 

Окрім вищезазначеного, втрата потенціалу трудових ресурсів та платоспроможності громадян призведе до збільшення заборгованості на ринках енергетики і комунальних послуг. Це безумовно позначиться на фінансовій ліквідності підпримств енергетичної галузі (збільшиться кількість збанкрутілих підприємств; унеможливиться модернізація основних фондів; відбуватиметься скорочення робочих місць), яка є основою для формування ВВП та залучення інвестицій в національну економіку. 

Загальні висновки

Одним із головних пріоритетів державної політики має бути енергетична безпека України, яка фокусуватиметься на розв’язанні проблемних питань пов’язаних із енергетичною бідністю громадян. Тобто створення необхідних умов для надійного постачання енергоресурсів через дієздатну інфраструктуру за справедливими цінами для платоспроможних споживачів [90].

Автор

Максим Білявський

Спеціалізується на стратегічних дослідженнях галузі