Регуляторні уроки сланцевої революції США

Регуляторні уроки сланцевої революції США

Вперше газ із щільних порід, який у подальшому називатимуть сланцевим, видобув американський інженер Вільям Харт у 1821 році, на берегу ріки Канадеуей-Крик в селищі Фредонія поблизу Нью-Йорка. Піонер галузі, який раніше спеціалізувався на виготовлені зброї, пробив скрізь скелю вузький колодязь глибиною 8 метрів. Серед знарядь були лише звичайна лопата та металообробний інструмент. Отриманий газ накопичувався у колбах та згодом постачався через дерев’яний трубопровід для систем освітлення, які були встановлені на млині та двох магазинах.

Справа виявилась прибутковою, але через двадцять років запаси блакитного палива поступово вичерпувались. Досвід американського піонера, у 1857 році вдосконалив його родич - Престон Бармор, який переконав місцевих підприємців інвестувати у «Fredonia Gas Light» - першу компанію США, яка об’єднала одночасно три комерційні ланцюжки газової галузі: видобуток, транспортування та збут.

Спершу підприємство експлуатувало одну свердловину глибиною 35 метрів, яка розташовувалась на відстані 2 кілометрів від колодязя Харта. Причому, трубопровід був виготовлений із міді. Однак, низький притік газу спонукав Бармора стимулювати видобуток через створення розтріскувань у скельній породі. Задум був реалізований за допомогою динаміту та розпеченого залізу, що стало прототипом для відомої сьогодні технології гідророзриву пласта.

Основним клієнтом «Fredonia Gas Light» була влада селища Фредонія, яка закуповувала його для вуличних ліхтарів. Видобутий газ на локальному ринку швидко витіснив паливо, яке отримували через піроліз кам’яного вугілля.

Згодом бізнес-модель компанії Престона Бармора набула широкого поширення в інших містах США. Це призвело до швидкого збільшення кількості свердловин, розширення місцевих газорозподільних мереж, і відповідно зростання рівня конкуренції. Роль блакитного палива також зростала за рахунок нарощування видобутку нафти з якої отримували попутній газ. Такі обставини сприяли утворенню муніципальних регуляторних комітетів, які аналізували діяльність компаній і через фіксовані ціни встановлювали баланс інтересів між споживачем та виробником.

Розвиток трубопровідного транспорту, починаючи із 1905 року сприяв об’єднанню локальних газових мереж. Таким чином формувались природні монополії на рівні штатів, а для контролю за діяльністю таких компаній були створені регіональні регуляторні комісії. Перші установи з’явились у 1907 році в штатах Вінсконсін та Нью-Йорк.

Проте, ринок пального для систем освітлення звужувався через зростання ролі електроенергії, що спонукало виробників блакитного палива шукати нових споживачів серед промисловості та населення. Все це сприяло утворенню нової архітектури газового ринку, яка функціонувала в період 1910-1930рр. і передбачала торгівлю газом між газовидобувними регіонами та штатами-споживачами.

Фактично на той час, для підприємства яке одночасно видобувало, транспортувало і збувало природний газ в одному із штатів існувало два ринки. Перший, внутрішньо-регіональний. Другий – це торгівля між штатами. Це призводило до розбалансованості позицій регіональних регуляторних комісій, масових зловживань та гострої кризи комунікацій між учасниками ринку та державними органами влади. Врегулювати ситуацію не допомогло і створена у 1930 році Федеральна енергетична комісія (Federal Power Commission). Проблема була вирішена Конгресом США у 1938 році шляхом прийняття Закону про природний газ (Natural Gas Act), який визначав дві зони регулювання, ціни оптового збуту, процедуру сертифікації, а також право Регулятора встановлювати тарифи на транспортування газу між штатами за принципом затрати+. Таким чином регулювались лише сегменти транспортування та збуту. Пізніше у 1942 році, були прийняті зміни які передбачали встановлення індивідуальної фіксованої ціни для кожної свердловини за принципом покриття фактичних витрат на видобуток природного газу, плюс "справедливий" прибуток. 

Однак, необґрунтовані регульовані ціни продажу між штатами стримували переток природного газу. Цьому також сприяло зростання обсягів видобутку традиційного блакитного палива і заміщення попутного нафтового газу, який за собівартістю був значно дешевшим. Тому, для покриття своїх витрат і отримання прибутку, американські газові компанії у 50-х та 60-х роках ХХ століття намагались якнайбільше ресурсу реалізовувати на внутрішньо штатському ринку. Згодом, у 1970 році це призвело до падіння обсягів видобутку природного газу, дефіциту енергетичних ресурсів, відтоку інвестицій і вцілому, рецесії американської економіки. Під час нафтової кризи 1973 року ситуація ще більше загострилась, що спонукало федеральну владу вдосконалювати модель ринку газу. Як результат, Конгрес США у 1978 році прийняв Закон про політику щодо природного газу (Natural Gas Policy Act) в пакеті із декількома законами, які відомі вцілому як Національний енергетичний закон (National Energy Act).

Прийняте законодавство переслідувало глобальні цілі. Перш за все, це створення єдиного газового ринку США. По-друге, ринкове балансування обсягів виробництва та споживання. По-третє, запровадження ринкових механізмів визначення ціни на гирлі свердловини. Досягненню таких цілей сприяло відокремлення послуг видобутку, транспортування і збуту; встановлення обмежувальних цін (price-cap) на газ, як товар, а також їх регулювання відповідно до зміни макроекономічних показників.

Перший крок до створення незалежного транспортного бізнесу відбувся у 1985 році, після прийняття Федеральною комісією по регулюванню енергетики (Federal Energy Regulatory Commission, правонаступник Federal Power Commission) так званої Постанови №436, яка встановлювала максимальні та мінімальні тарифи на послуги ліцензіатів. Остаточно, виділення газотранспортної галузі відбулось у 1992 році, після прийняття Федеральним Регулятором Постанови №636, яка заміняла добровільний механізм виділення транспортної послуги на обов’язковий, а також зобов’язувало компанії з даного сегменту публікувати звітність про завантаженість потужностей інфраструктури.

Окрім цього, було ратифіковано організаційно-правову форму комерційного підприємства (Master Limited Partnership) на енергетичних ринках, яке звільнялось від сплати податку на прибуток, а управляючий партнер і вкладники розділяли дивіденди відповідно на 5% та 95%, з яких сплачували податок.

Вцілому, завдяки виділенню транспортного сегменту в окремий бізнес, а також зменшенню податкового тиску на інших учасників ринку вдалось створити сприятливі умови для інвестицій у видобувний сектор США, що разом із розвитком технологій дозволило вже на початку 2000-х років розпочати промисловий видобуток сланцевого газу. Без цього був би неможливий «сланцевий бум» після 2010 року.

Отже, еволюція регуляторного законодавства США тривалістю в два століття яскраво демонструє, що лише прозорість і ринкові механізми здатні збалансувати інтереси споживачів та виробників, а також створити надійний фундамент для сталого розвитку усіх сегментів галузі.

Україна розпочала свій шлях до створення лібералізованого ринку в 2015 році від моменту прийняття Закону України «Про ринок природного газу». Однак, на сьогоднішній день ми все ще бачимо непрозору регуляторну політику, високий рівень імпортозалежності та низьку енергоефективність.

Все це спричиняє дисбаланс в українському суспільстві, для якого найпершим викликом є високі ціни на ресурси (енергетична бідність), які неспівставні з доходами споживачів. Недосконалий технічний стан енергетичної інфраструктури, неефективні державні дотації та високий рівень заборгованості за спожиті ресурси лише сприяють поглибленню соціальної кризи і вцілому знижують рівень енергетичної безпеки України.

Тому, основною метою державної політики в енергетичній галузі має стати забезпечення економіки України в паливно-енергетичних ресурсах у технічно-надійний, безпечний, економічно-ефективний та екологічно-прийнятний спосіб в інтересах споживачів та суспільства в цілому.

Стратегічно для досягнення такої мети потрібно вирішити наступні завдання:

  1. Перезавантажити НКРЕКП для забезпечення прозорої та функціональної незалежності Регулятора;
  2. Збільшити видобуток та генерацію, а також завантаженість інфраструктури;
  3. Забезпечити рівний доступ усіх учасників ринку до ресурсів та інфраструктури;
  4. Демонополізувати сегменти енергетичного ринку, впровадити стимулюючі підходи до тарифоутворення на послуги природних монополій;
  5. Зменшити споживання енергоресурсів і впровадити енергоефективні заходи;
  6. Підвищити рівень диверсифікації та позбавитись від дефіциту енергоресурсів;
  7. Запровадити інститут енергетичного омбудсмена для захисту прав споживачів.

Поділитись