Нафтопродукти: зона ризику для української економіки

Нафтопродукти: зона ризику для української економіки

Український ринок нафтопродуктів, в порівнянні з іншими енергоринками, є найбільш залежним від імпортних поставок палива. Більше 70% палива завозиться з-за кордону. На такі цілі щорічно з монетарної системи України перераховується в економіки інших держав більше $ 5 млрд., що безумовно впливає на стабільність курсу національної валюти. Серед найбільших країн-імпортерів: Білорусія (38,2%), РФ (35,3%) і Литва (15,1%).

Варто відзначити, що за останні чотири роки, 20% білоруських нафтопродуктів були заміщені поставками з Росії. Однак, введення в жовтні минулого року 4% мита на поставки нафтопродуктів через трубопровід «ПрикарпатЗахідтранс» привели до незначного зменшення поставок російського палива і його часткового заміщення з Прибалтики і Білорусії.

З огляду на російську політику гібридної війни, а також залежність нафтопереробної промисловості Білорусі від РФ, вітчизняний ринок нафтопродуктів залишається в зоні особливого ризику.

Непередбачувана поведінка країн-постачальників, які займають більше 73% структури імпорту, безумовно, впливає на стабільність надходжень палива. Вітчизняна економіка щорічно споживає 10,5 мільйона тон нафтопродуктів. Найбільшим попитом користується дизельне паливо (6,8 млн.тонн), яке покривається власним виробництвом лише на 25%. Це найбільш вразливе місце української економіки, оскільки більшість транспорту, який працює в сфері сільського господарства та логістики споживає дизель.

Ситуацію також ускладнюють наступні фактори. Перше - це падіння темпів власного видобутку нафти, яка забезпечує лише 10% потреб чотирьох працюючих з семи існуючих НПЗ. Дефіцитні обсяги чорного золота поставляються в останні два роки із Азербайджану, Казахстану і США. Друге - недостатня технічна оснащеність українських нефтеперебативающіх заводів не дозволяє конкурувати із європейськими виробниками. Третє - існування тіньового ринку на який в 2019р. за різними оцінками доводилося близько 1400 нелегальних автозаправних станцій і відповідно 0,6 млн.тонн контрафактних нафтопродуктів.

Таким чином, поточні ціни нафтопродуктів для українських споживачів на 45% залежать від імпортних котирувань на паливо і нафту. Також в структуру ціни входять податки (до 40%), логістичні витрати (5%), націнка операторів АЗС (10%).

Пандемія, викликана короновірусною хворобою SARS-CoV-2, вплинула на котирування нафти, що дозволило з початком карантинних заходів, які збіглися із надлишком чорного золота на світових ринках, поступово знижувати вартість палива від 7% до 20%. Вцілому, за період карантину обсяги роздрібних торгів на українських автозаправних станціях впали на 25%. Одночасно з цим, збільшилася кількості попиту на дешеве палива, що пов'язано з падінням рівня доходів споживачів.

Висока імпортна залежність, а також недосконале державне регулювання ринку нафтопродуктів стримало відсоток падіння цін на паливо. Наприклад, в країнах Європейського Союзу вартість нафтопродуктів знизилася від 25% до 30%. Це сталося на тлі зниження нафтових котирувань і падіння попиту, який в окремих країнах досягав 70%.

Зростання вартості палива слід очікувати лише у випадку зростання котирувань на нафту, які безпосередньо залежать від обсягів попиту та домовленостей в рамках ОПЕК+. З урахуванням надлишку видобутку чорного золота, суттєве зростання його ціни (більше $45/барель) відбудеться не раніше ніж через 3 місяці після повернення глобальної економіки до звичного режиму споживання. Таким чином, вітчизняні споживачі, зможуть побачити зростання цін на стелах АЗС не раніше четвертого кварталу поточного року. При цьому вартість палива не буде більше 7% від поточних цін.

Дивлячись в перспективу десяти років, абсолютно можливо знизити відсоток імпортних поставок нафтопродуктів до 25% і скоротити викачування іноземної валюти з національної економіки. Для цього необхідно реалізувати державну програму, яка б включала такі заходи.

Перше - подолання кризи нафтовидобутку, диверсифікація, демонополізація ринку нафти і моторного палива, створення стратегічного запасу цих ресурсів. Друге - модернізація нафто- і газопереробних потужностей, в тому числі шляхом залучення іноземних інвестицій. Третє - заміщення споживання нафтопродуктів шляхом збільшення кількості електромобілів, а також популяризація використання біопалива і природного газу в якості моторного палива.

Поділитись